Послуги:

Надаємо кожному клієнту по одній безкоштовній консультації на тему податків.
п»ї Модернізований (новий) гімн України (Української нації).

Роздуми про модернізований (новий) гімн України (Української нації).

Що ж таке гімн, яке він має значення?

Гімн (від давньогрец. - хвалебна пісня) - урочистий музичний твір на вірш програмного характеру, розрахований на масове сприйняття та виконання та відзначається широкою урочистою мелодією розміреного (частіше маршового) характеру.

Іншими словами гімном є пісня, яка програмує велику масу людей, наприклад народ чи націю, на досягнення спільної цілі, наприклад побудови держави. При умові частого виконання гімну, особливо з дитячих років, у підсвідомість людини закладається відображена у гімні програма щодо цілей народу та способів їх досягнення.

У вересні 1862р. – П. Чубинський пише поетичний твір “ Ще не вмерла України і слава, і воля ”. В грудні 1863р. – текст твору друкується у львівському журналі “ Мета ”. 1863р. – греко-католицький священик Михайло Вербицький складає музику до тексту П. Чубинського.

Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Єще Польска нє зґінела», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання ).

Саме ця пісня стала гімном українських держав 20го століття.

Які ж передумови були для постання пісні «Ще не вмерла Україна»?

Пісня «Ще не вмерла Україна» - крок на захист нової самоназви нашого народу.

З 9го століття наш народ називався «Русь», «русини», «руський». Цим же ж терміном користувалися і в козацькі часи. Термін Україна виник у 11 ст. і вживався паралельно але нечасто в історичних документах. У ті часи московська держава називалась Московія, Залісся. Після хмельниччини, коли Київ фактично увійшов до московської держави, у Москви появилась логічна підстава взяти собі більш «модну» та прославлену назву (зрештою щодо московщини застосовували термін «Московська Русь» для означення підвладних Києву московських земель). Тому Петро 1й вирішив перейменувати свою державу іменем «Росія», що є грецькою вимовою назви «Русь» (латинська вимова «Рутенія» або «Русенія»), та надав їй статус імперії. У той час виникає потреба відрізняти народ Київської Русі від московського народу, починають входити більше менше нові й штучні імена для нього, з яких довго держався офіціально прийнятий термін: “малоросійський”, “Малоросія”.

З втратою гетьманщиною своєї автономії (кінець 18 ст.) набула поширення політика асиміляції нашого народу зокрема через плутанину з назвами народів «русский» (московський) і «руський» (український). Тонкощі різниці між цими поняттями знали тільки високоосвічені науковці (інтелігенція). Етнографічне становище українців у першій половині 19 ст., на жаль, таке, що надає можливість логічної сваволі в оцінці їх племінної особливості: з одного боку “хахол” — не те, що “кацап”, а з іншого боку, на відміну від поляка, чеха, серба і всякого іншого слов’янина, він “русский”. Логічно думаюча людина скаже: “так, він “русский”, але не “великорос”. А російський спеціаліст із патріотичних справ переможно вигукне: “Ага, він — “русский”. Ми — так само “русские”. Виходить він нічим не відрізняється від нас і не сміє вимагати чогось особливого. Ось на цьому двоякому смислі слова “Русь”, “русский”, і грунтуються непорозуміння — не завжди щирі — російських політиків, теоретичних і практичних, відносно малоросів або українців (Російський академік Корш).

Щоб зірвати смертельно небезпечний асиміляторський натиск московського царизму, за обставин повного політичного та культурного безправ’я, не було іншого виходу, як замінити назву Русь-русин іншою назвою. Треба було знайти собі нове ім’я, що гарантувало б його національну незалежність, що не давало б можливості московським шахраям грати на помішані назв Росія з Руссю. Щоб відрізнити свою націю і територію від москалів, інтеліґенція наша мусіла відкинути свою давню назву “руської” й прийняла для своєї нації нашу альтернативну стародавню назву — “українська”, а для території назву “Україна”.

На початку XIX ст. в межах Російської імперії появилися друком ряд видань з промовистими титулами: “Украинский вестник” (1816–1819), “Украинский домовод” (1817), “Украинский Альманах” (1831). Згодом вийшло два випуски “Украинского сборника” (1838, 1841), вийшли упорядковані М. Максимовичем альманахи “Украинец” (1859 і 1864). М. Костомаров опублікував “Українські балади”, “Украинские сцены из 1649 года” і написав програмний документ Кирило-Мефодіївського братства “Книга битія українського народу”. П. Куліш віршовану епопею “Україна” (1843). Проте ідея назви народу «Україна» таким чином крутилася у порівняно обмеженому колі інтелігенції.

Вирішальну роль в поширенні етноніму “Україна” відіграла саме творчість Тараса Григоровича Шевченка. Завдяки популярності творів Тараса Шевченка «затверджений» інтелігенцією політичний термін «Україна» був прийнятий нашим народом – русинами, і як наслідок сформувались терміни “український” і “українець”. Шевченка, крім того, що він є основоположником Української мови, сміло можна вважати батьком політичного терміну «Україна». Це є його дві великих заслуги перед нашим народом. Помер Тарас у 1861р.

Перелякані діяльністю українофілів, царські сатрапи з 50-х років XIX ст. почали тотальне гоніння на них. Таким чином, толерантне або, точніше, байдуже ставлення до терміну “Україна”, “українець” з другої половини XIX ст. змінилося на гостро вороже. Окрім слова “Україна”, нецензурними визнавалися терміни “Малороссия”, “Гетьманщина”. З 1863 року царські сатрапи стали забороняти згадувати терміни “Україна”, “український”, замінивши їх термінами “Юг России”, “южнорусский”, тобто назвою без докладного етнографічного змісту. Після скасування “Малоросійського генерал-губернаторства” (1854) термін “Малоросія” став теж потроху занепадати. Для Правобережної України російські бюрократи вигадали нову назву “Юго-Западный край”. У 1863 р. вийшов Валуєвський циркуляр про те, що української мови “не было, нет, и быть не может”.

Виходячи з політичної та історичної обстановки того часу (внутрішня та зовнішня політика та вага Росії), після смерті Шевченка, сміло можна було робити висновок, що термін «Україна» не має шансів, а вся ідея України є «мертва».

Саме цього ж 1863 року, «за збігом обставин», у львівському часописі “Мета” з’явився вірш Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”, що помилково був вміщений під іменем Тараса Шевченка. Це спонукало галицького композитора Михайла Вербицького скомпонувати до нього музику. Пісня дуже швидко набрала великої популярності.

Таким чином, виходячи з часу його написання та передумов, достатньо сміло можна протлумачити, що вірш Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” ніс програмний посил, що ідея нової назви для старого Руського народу не вмерла зі смертю Кобзаря, що об’єднання в політичну націю з назвою «Україна» є метою старовинного Руського народу.

Як підтверджує історія, ідея «Україна» дійсно не вмерла, а, навпаки, реалізувалась у консолідації старовинного руського народу у модерну українську націю (підтверджено фактами 2014-16рр.).

Як змінились обставини з часів написання гімну?

Коли писався той славний вірш ідея «України» була так само примарна як зараз ідея синьо-жовтого прапора замість зірки на Кремлі. Тому у словах знайшли своє відображення саме мрії про майбутнє, хоча й між рядків читалась знедоленість народу в той час.

З тих часів ми тричі проголошували незалежність української держави, пролили ріки крові наших ворогів, але також було пролито багато української крові. Врешті-решт маємо слабку незалежну українську державу та українську політичну націю. Зараз є час не мріяти, щоб Україна не вмерла, вона вже відбулась, а слід діяти тут і зараз щоб ми зробили Україну багатою і сильно, а разом з нею і нас з вами – її громадян.

Історія нам показала, що гімн дійсно несе програму. По факту ми маємо зараз таку державу Україну, яка якраз лиш «Ще не вмерла», Слава про Україну – по всьому світу – нас знають по Чорнобилю, революціях, війні, збитих літаках, Голодомору, що повністю відповідає визначенню «Ще не вмерла».

Хотілось би, щоб нас знали по всьому світі завдяки тому, що ми кредитуємо Ізраїль, запускаємо космічні апарати в космос з літаків у повітрі, будуємо шестисмугові автобани від Космача до Чорториї, в Шманьківчиках робимо пересадку головного мозку, а українська нація перестала вживати алкоголь бо вона й без нього щаслива.

На мою думку крім багатьох інших важливих дій необхідно під корегувати (модернізувати) програму нації (гімн). Гімн повинен закликати людей не тільки мріяти, а діяти тут і зараз, не гинути за батьківщину, а безстрашно робити так, щоб наші вороги гинули за їхні батьківщини, брати на себе відповідальність, а не «тося зробить», прославляти Україну треба не тим, що ми якесь нещастя і нас ущемляють, а тому, що моя хата з найкращого, найбагатшого, найсильнішого і найчистішого краю у світі.

Давайте пороздумуєм над текстом існуючого гімну.


Текст гімну

Аналіз тексту

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Погано згадувати смерть щодо України. Підсвідомість не сприймає «не». Викликає такі асоціації: «Єще Польска нє згінєла, алє згінуць мусі»

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Ніби ми такі бідні і нещасні, що самі собі долю не збудуємо, усміхнеться в невідомому майбутньому.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Що самі по собі, без нашої участі? Деколи складається враження, що український Генштаб саме так і думає.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Тобто запануємо в незрозумілому майбутньому і то, не самі а з кимось, а зараз не пануємо, не керуємо своєю долею?

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

Тобто вільними можемо бути тільки мертвими? У нас вже достатньо було «Крут», «Небесних сотень». Треба душі й тіла ворогів класти за нашу свободу. Історія показує, що іншого варіанту немає.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Козаки були славні за те, що могли перемагати ворогів (Богун, Сірко, Сагайдачний, Виговський, Хмельницький, Болобочан, Коновалець)

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

А іншим способом, не тільки кривавим, воювати не думаємо, наприклад в економічній війні, інформаційній, світоглядній, історичній…?

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Тобто ні самі панувати не будемо і іншим не дамо? Сам не гам і другому не дам? Асоціації з висловом, що справжній українець понадкушує кожне яблуко, але не з’їсть.

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Оця частка «ще» асоціюється слабкою вірою, що воно у майбутньому настане.

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Доленька сама по собі не спіє, її треба плекати і ростити НАМ.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Хороша строфа.

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

Україна вже є незалежною. Треба переходити на вищий рівень.

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

Правильно, це наші землі.

України слава стане поміж ворогами.

Хотілось би прославитись своєю силою і видатними вміннями, а не «золотими вербами (батонами)»

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Україні необхідно модернізувати свій гімн відповідно до існуючих досягнень та планів на майбутнє. Вважаю, що у старому гімні слід залишити музику Вербицького і більшість слів Чубинського, підкоректувати лиш деякі слова, щоб зміст змінився з суїцидального на більш життєствердний, але при цьому залишився дух, який у гімн вклали безліч українців своїм героїзмом.

Новий текст гімну

Аналіз тексту

Щоб нам в мирі Україну славить у свободі

У першому рядку йде заклик і умова про те що Україна має жити в мирі, славі і свободі. Починається строфа як і в старому варіанті на «щ». Смерть з тексту строфи викинули.

Треба браття українці, працювать у згоді.

Кажуть де три українці там два гетьмани і один зрадник. Нам, навпаки, необхідна згода та спільна праця.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

У даному випадку роса гине не сама по собі, а сонце виступає активним суб’єктом, натякається, що український народ це сонце. І це пояснюється наступним рядком.

Бо пануємо Ми, браття, у своїй сторонці.

Ми, громадяни України, єдині хто визначає долю України і визначаємо таку долю вже в теперішньому моменті. Саме це є причиною смерті наших воріженьків.

Душу й тіло ми вкладемо у нашу свободу,

Ми шануємо життя своїх вояків-патріотів, тому організовуємо забезпечення нашої свободи не стільки смертями патріотів, а творчою працею як інтелігенції так і війська, так і всіх інших українців.

Цим покажем, що ми, браття, козацького роду.

Тільки перемоги над ворогом та творча праця на розбудову України є доказом того, що ми є нащадки козаків.

Станем, браття, в бій тривалий від Сяну до Дону,

Воювати будемо з ворогами не тільки смертельною зброєю, але і в економічній війні, інформаційній, світоглядній, історичній. І воювати будемо починаючи з теперішнього моменту, бо така війна вже триває, і воюватимемо настільки довго – поки не переможемо.

В ріднім краю панувати не дамо лихому;

Самі будемо панувати, а вже чужим не дамо та не дамо і своїм, які мають погані наміри (корупція).

Чорне море хай всміхнеться, дід Дніпро святкує,

Вживаємо у теперішньому часі

Ми вже нашій Україні доленьку будуєм.

Вживаємо у теперішньому часі, показуємо, що ми, народ, є відповідальні за свою долю, і що саме ми вже в теперішньому часі її будуємо, а не вона сама по собі колись доспіє.

Душу й тіло ми вкладемо у нашу свободу,

Цим покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття й праця щира свого так докаже,

Сполучник «й» краще сприймається у цьому місці ніж кома.

Що про силу України піснь гучна розляже,

Нам необхідно прославляти Україну саме обставинами, які є корисними для нас, а не навпаки, як це відбувалося дотепер. Тому варто наголошувати про збільшення сили України (як військової, так політичної, економічної, енергетичної…)

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

Душу й тіло ми вкладемо у нашу свободу,

Цим покажем, що ми, браття, козацького роду.

26.03.2016р. Дмитро Худзій

dmytro_khudziy@caesar.in.ua



Тел: (096)135 0 292
(032) 227 87 62, м. Львів,
вул. Фурманська, 5, оф.14, (біля Оперного театру)
email: office@caesar.in.ua

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET